Вісник стоматології

СУЧАСНІ АСПЕКТИ ПРИНЦИПІВ ЛІКУВАННЯ КАНДИДОЗНОГО УРАЖЕННЯ РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ

О.А. Глазунов — 2025-03-15

Мета дослідження. Натепер грибкові інфекції залишаються серйозною причиною захворюваності та смертності, незважаючи на значні досягнення у клінічній практиці та наукових досліджень. Успіх стратегії ліквідації грибкового ураження слизової оболонки порожнини рота завжди є результатом комплексного та мультидисциплінарного підходів як у діагностиці, так і в тактиці лікування, потребує корекції чинників ризику або основних захворювань, що спрямовано на запобігання кандидемії та рецидивуючого перебігу захворювання. Методи дослідження. За наявності ґрунтовних знань про арсенал протигрибкових препаратів клініцист має визначити відповідну роль доступних натепер методів лікування, потенційні переваги нових протигрибкових препаратів і недоліки й ускладнення у клініці, що розвиваються за кандидозного ураження. У разі застосування антифунгальних засобів необхідно щоденно контролювати стан пацієнта з метою оцінювання клінічної ефективності лікування, реєстрації можливих побічних реакцій і визначення оптимальної тривалості лікування. Наукова новизна. Під час вибору схеми лікування варто враховувати імунний статус пацієнта, особливості кандидозу слизової оболонки порожнини рота (клінічна картина, етіологія, чутливість до протигрибкових препаратів, ділянка ураження, поширення процесу) та фармакологічні характеристики доступних протигрибкових засобів (показання, метаболізм, виведення, взаємодія з іншими лікарськими засобами, токсичність). У клінічній ситуації, коли кандидоз слизової оболонки порожнини рота є наслідком застосування антибіотиків, цитостатиків, а також соматичних захворювань з імунодефіцитними станами й ендокринопатіями, рекомендовано призначати антимікотики загальної дії. Висновки. Ефективність лікування кандидозного стоматиту зумовлена ретельним вивченням історії хвороби та дотриманням відповідних рекомендацій. Терапію антифунгальними лікарськими засобами для системного застосування варто призначати суто за наявності в пацієнта лабораторно підтвердженої обґрунтовано підозрюваної грибкової інфекції. Для ухвалення рішення щодо доцільності початку емпіричної антифунгальної терапії необхідно використовувати методи пришвидшеної ідентифікації збудника інфекційної хвороби.

РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ АЛЬВЕОЛІТІВ ЯК ПІСЛЯЕКСТРАКЦІЙНИХ УСКЛАДНЕНЬ У СТОМАТОЛОГІЧНИХ ПАЦІЄНТІВ МІСТА ХАРКОВА

Діма Ходр Ель-Хамад — 2025-03-15

Мета дослідження. На основі ретроспективного аналізу амбулаторних карт і журналів планових оперативних утручань у хірургічних відділеннях стоматологічних поліклінік міста Харкова вивчити структуру, причини та частоту виникнення альвеоліту як післяекстракційного ускладнення залежно від віку та статі пацієнтів. Методи дослідження. Був проведений ретроспективний аналіз 2 000 медичних карт стоматологічних хворих (форма 043/о, затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України № 110 від 14 лютого 2012 року), журналів планових оперативних утручань та інших медичних записів, що містили інформацію про діагностику, лікування та реабілітацію пацієнтів із захворюваннями зубощелепної системи за 2022–2024 роки, архівної бази в хірургічних відділеннях стоматологічних поліклінік міста Харкова. Вивчали й аналізували стать і вік пацієнтів, частоту виникнення альвеолітів як післяекстракційного ускладнення після хірургічних утручань, частоту виникнення та причини розвитку альвеоліту залежно від групової приналежності видаленого зуба, тяжкості операції, ретельно вивчали больовий синдром, який виникав після проведення хірургічного втручання. Наукова новизна. Проведено ґендерний розподіл вибірки із 2 000 пацієнтів, які звернулися на амбулаторний хірургічний стоматологічний прийом, із яких жінки становили 60,7% (1 214 осіб), а чоловіки – 39,3% (786 осіб). Основним видом утручань було видалення зубів, яке виконали в 1 420 хворих (71%), загалом проведено 1 624 екстракції. Пацієнти віком понад 40 років становили 73% (1 460 осіб). Серед усіх видалень 81,2% були типовими, 18,8% – складними. У 13,2% випадків діагностували альвеоліт (214 випадків), переважно в жінок (55,3%) та на нижній щелепі (67,5%). Альвеоліт частіше виникав після видалення молярів (65,9%) і супроводжувався больовим синдромом, зокрема симптомами, схожими на невралгію трійчастого нерва (9%) чи дентальну плексалгію (15%). Висновки. 1. У 71% пацієнтів, які звернулися на амбулаторний хірургічний стоматологічний прийом, основним утручанням було видалення зуба. 2. Альвеоліт діагностовано у 13,2% випадків усіх екстракцій. 3. Частота і тяжкість клінічного перебігу альвеоліту залежали від стану причинного зуба, гігієни порожнини рота, віку, статі, характеру оперативного втручання та ступеня травматизації тканин. 4. Больова чутливість за альвеоліту зумовлена травматичними втручаннями в зубо-щелепній ділянці, що може спричиняти ушкодження гілок трійчастого нерва та розвиток дентальної плексалгії. Симптоматика, схожа на невралгію трійчастого нерва, спостерігалась у 9% пацієнтів з альвеолітом, а симптоми дентальної плексалгії – у 15%. 5. Отримані результати підтверджують актуальність досліджень щодо профілактики, диференціальної діагностики, лікування та реабілітації пацієнтів із післяекстракційними ускладненнями.

ДИНАМІКА ПОКАЗНИКІВ РОТОВОЇ РІДИНИ ПІСЛЯ ЛІКУВАННЯ СІАЛОЗУ В ПАЦІЄНТІВ ІЗ ГІПОТИРЕОЗОМ

О.А. Чеботар — 2025-03-15

Мета дослідження. Виявити зміни показників ротової рідини після проведеного лікування сіалозу в пацієнтів із гіпотиреозом. Методи дослідження. На підставі результатів комплексного обстеження 73 пацієнтів із гіпотиреозом у 7 осіб виявили початкову стадію сіалозу, клінічно виражену стадію – у 57 осіб, пізню стадію – у 9 хворих. Незначна болісність у ділянках слинних залоз турбувала 25 пацієнтів, а інші хворі неприємних відчуттів або болю в цій ділянці не відзначали. Подальше дослідження проводили 57 пацієнтам, які мали клінічно виражену стадію сіалозу, на тлі гіпотиреозу. Пацієнтів розділили на 3 групи, до першої групи ввійшли 17 осіб, яким застосовували 1% розчин пілокарпіну гідрохлориду по 4 краплі 1–2 рази на день. У другій групі з 19 осіб використовували загальнозміцнювальну терапію, що включала АЕвіт + Вітамін С і фізіотерапевтичні процедури: ультразвукове введення масла прополісу в ділянках привушних слинних залоз. Ультрафонофорез із маслом прополісу проводили за допомогою апарату ультразвукової терапії. Третя група – група контроля, складалась із 21 особи, використовувалась загальнозміцнювальна терапія, що включала АЕвіт + Вітамін С. Наукова новизна. Застосування розробленого нами лікувальнопрофілактичного комплексу, до складу якого входять вітамінний комплекс для загального лікування і ультрафонофорез із маслом прополісу як місцеве лікування сіалозу в пацієнтів із гіпотиреозом, приводить до значного покращення стану ротової порожнини, зменшення слинних залоз, зниження запалення в них, усунення сухості червоної облямівки губ, тріщин і заїд у кутах рота та зменшення реґіонарних лімфовузлів. Висновки. Вивчення концентрації загального білка в ротовій рідині пацієнтів із сіалозом на тлі гіпотиреозу показало його збільшення в усіх групах на початку дослідження. Дослідження активності лужної фосфотази до початку лікування пацієнтів із сіалозом на тлі гіпотиреозу показало підвищений рівень у всіх групах спостереження, 0,34 ± 0,017. Наведені нами дані свідчать про те, що в пацієнтів із сіалозом на тлі гіпотиреозу показник в’язкості ротової рідини залишається на досить високому рівні, логічно припустити, що це може бути істотним чинником, що провокує карієсогенну ситуацію та призводить до запалення ясен у порожнині рота.