ЕФЕКТИВНІСТЬ ДИФЕРЕНЦІЙНОЇ ІМУНОКОРЕГУЮЧОЇ ТЕРАПІЇ У ЛІКУВАННІ ПЕРИІМПЛАНТНОГО МУКОЗИТУ

Анотація

Серед найважливіших проблем сучасної стоматології боротьба із запальними ускладненнями дентальної імплантації займає одне із провідних місць. Як відомо, периімплантний мукозит, на жаль, є дуже поширеною патологією та головною причиною розвитку периімплантиту, а згодом і втрати дентального імплантату у людей середньої та старшої вікових груп населення, що вимагає підвищеної уваги дослідників до проблеми етіології, патогенезу, діагностики та терапії даного захворювання. Аналіз наведених у літературі даних дозволяє дійти висновку, що й на сьогодні імуномодулятори найчастіше в імплантології застосовують недиференційовано, без урахування глибини імунодефіциту, без чіткої оцінки ефективності препаратів тощо. Мета дослідження. Розробити тактику диференційованої імунокорегуючої терапії при лікуванні периімплантного мукозиту з урахуванням вихідної характеристики імунного статусу пацієнтів. Матеріали та методи дослідження. В обстеження було включено 76 хворих на периімплантний мукозит: 37 жінок і 39 чоловіків. Середній вік пацієнтів становив 39,6±2,7 років. Для визначення норми при проведенні клінічних та лабораторних методів дослідження було відібрано 26 практично здорових людей аналогічного віку та статі без патології пародонту із санованими зубами. Стан періімплантних тканин та тканин пародонту оцінювали на основі загальноприйнятих клінічних та параклінічних тестів. Висновки. На підставі клінічних та імунологічних досліджень і результатів комплексного лікування пацієнтів з періімплантним мукозитом встановлено, що найбільш перспективними для корекції імунологічних порушень є циклоферон і Поліоксидоній. Як імуномодулюючий засіб циклоферон рекомендується застосовувати при легких формах захворювання, а Поліоксидоній ‒ при важких (прогресуючих) проявах патологічного процесу в періімплантних тканинах. Диференційоване застосування циклоферону і поліоксидонію у пацієнтів з періімплантним мукозитом дозволяє скоротити терміни лікування і підвищити загальну ефективність антибактеріальної терапії. Обґрунтовано необхідність використання лабораторного тесту для визначення молекули міжклітинної адгезії в сироватці крові для оцінки тяжкості періімплантного мукозиту та прогнозування ефективності різних імунокоригуючих засобів.